|
|
Василь Василенко: “Ми повинні відроджувати й репрезентувати своє мистецтво у світі
Головний диригент Київської опери на Подолі про новинку у репертуарі театру
28 грудня 2023, четвер
Поширити у Facebook
23, 24, 25 грудня відбулися прем’єрні покази балету “Сойчине крило” в Київській опері на Подолі. Нагадаємо, Анатолій Кос-Анатольський написав музику за мотивами однойменної новели Івана Франка ще у далекому 1956 році. Тоді ж відбулося “першопрочитання” цього балету у Львівській опері. У репертуарі театру постановка протрималася лише два роки. Потім про цей твір фактично забули...
Після 67 років забуття у Київській опері на Подолі представили балет у новій редакції. Це драма про кохання й важку дорогу додому... Якщо у драматичних виставах режисери робили постановки на двох акторів, що розповідали про перипетії героїв, то у балеті мовою танцю й пластики хореограф та автор нового лібрето Георгій Ковтун задіяв не лише всю танцювальну трупу театру, а й залучив ще учнів та студентів Київського хореографічного коледжу.Особливий респект - музикантам оркестру під орудою головного диригента Київської опери Василя Василенка, що виступив автором нової музичної концепції балету “Сойчине крило”.
Наступні покази анонсують 25 і 26 січня.
ПОСТАНОВНИКИ:
Керівник проєкту - Петро Качанов
Хореограф та автор лібрето – Георгій Ковтун
Диригент – Василь Василенко
Сценограф - Андрій Злобін
Художник костюмів – Дмитро Курята
Музична редакція – Василь Василенко
ДІЙОВІ ОСОБИ ТА ВИКОНАВЦІ (по черзі виступають кілька складів танцівників):
Манюся – Анастасія Романицька, Оксана Бондаренко, Яна Губанова
Массіно – Артур Козенко, Дмитро Завада, Данило Шостак
Сойка – Емілія Лєгостаєва, Богдана Бондар, Галина Гриньків, Олександра Танцюра
Генріх – Володимир Михайлов, Артур Козенко, Данило Шостак
Зігмунд – Альберт Діеп, Олег Буц, Володимир Михайлов
Коханка Зігмунда – Богдана Бондар, Галина Гриньків, Олександра Танцюра, Вікторія Цап
Поліцай – Олег Буц, Альберт Діеп, Володимир Михайлов
Купець – Анатолій Воронцов, Альберт Діеп, Данило Шостак
Юнак – Дмитро Завада, Артур Козенко
Самурай – Мирослав Черноус, Олег Буц
Імператор – Володимир Михайлов, Анатолій Воронцов
Танго на столі – Дмитро Завада, Мирослав Черноус
Містяни та селяни, гості в ресторані, наложниці, російський люд, японські танцівниці, самураї - артисти балету.
Учні та студенти Київського державного фахового хореографічного коледжу.
Як народжувалася ця постановка розповідає Music-Review Ukraine маестро Василь ВАСИЛЕНКО.
МАЙЖЕ ДЕТЕКТИВНА ІСТОРІЯ ПРО ПОШУК НОТНОГО МАТЕРІАЛУ...
- Ви й Петро Качанов, керманич Київської опери, є авторами ідеї, аби балет Кос-Анатольського “Сойчине крило” відродити на сцені після майже 67-річного забуття. Музика - чудова, але чому її так довго не виконували? Розкажіть, як народжувався цей проєкт?
- Були різні варіанти творів сучасних композиторів, які ми розглядали для постановки в нашому театрі, але після того, як послухали сюїту з балету Анатолія Кос-Анатольського “Сойчине крило”, котра справила на нас неповторне враження, вирішили розшукати цей твір. Кос-Анатольський – геніальний композитор, якого переважна більшість українців знають, як автора популярних романсів «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Ой піду я межи гори», «Солов'їний романс», «Два потоки з Чорногори» та інші.
Про нього говорили: "Він писав, як співають птахи". Крім балету «Сойчине крило», у творчому доробку композитора ще два балети: «Хустка Довбуша» і «Орися». Дві кантати «Давно це було» (на слова Тараса Шевченка) і «Безсмертний заповіт» на власні слова, а також ораторія «Від Ніагари до Дніпра». Серед вагомих творів композитора – перший в українській музиці концерт для арфи з оркестром (1954), два фортепіанні концерти, «Закарпатська рапсодія» для скрипки і фортепіано, ряд фортепіанних і оркестрових мініатюр (1960-70-і рр.), опера «Назустріч сонцю» та оперета «Весняні грози». Автор багатьох вокально-симфонічних творів, інструментальних концертів, пісень, музикознавчих праць, а також чимало зразків театральних і камерно-інструментальних жанрів. Взагалі спадщина композитора - це більше 500 творів!
Хочу нагадати, що майже 40 років Кос-Анатольський очолював Львівську організацію Спілки композиторів України. Завдяки йому народилась велика плеяда музикантів, диригентів, композиторів, зокрема Богдан Янівський, Мирослав Волинський. Стараннями Анатолія Йосиповича був звільнений із заслання Василь Барвінський, а також повернувся з Сибіру Мирослав Скорик.
Кос-Анатольський багатьом допомагав, як у творчих питаннях, так і в розв'язанні життєвих проблем. «Це був будівничий музичної культури» – казав про свого вчителя композитор Олександр Козаренко.
Ознайомитись з клавіром нам допомогла Лариса Тарасенко, архіваріус Національної опери України. Другий клавір, котрий знадобився в роботі, ми знайшли у бібліотеці Національної музичної академії України.
Завдяки Василю Вовкуну – генеральному директору-художньому керівнику Львівської опери – отримали нотний матеріал у повному обсязі, включаючи партитуру, клавір та оркестрові голоси.
“ПУБЛІКА ОПИНЯЄТЬСЯ У БЛАГОДАТНИХ ОБІЙМАХ МУЗИЧНОГО РОЗМАЇТТЯ БАЛЕТУ, НАПОВНЕНОГО ЛІРИКО-ДРАМАТИЧНИМ МЕЛОСОМ”
- Ви зробили більш сучасну музичну редакцію твору Кос-Анатольського, а Георгій Ковтун переробив лібрето...
- У нас вийшла нова історія... Нагадаю, у композитора твір був написаний на чотири дії, а ми скоротили до двох. Музика настільки мелодійна, і, в той же час, колоритна, динамічна, неповторна, й вже з перших тактів глядачі потрапляють у карнавальну атмосферу, магію Різдвяного настрою святкового натовпу. Фанфари «Коломийки» втягують всіх присутніх у залі в дивовижну танцювальну феєрію. Раптом свято зупиняється, й авансцену заповнює поетичне тріо - спогад головного героя Массіно про кохану Манюсю з музичним «трепетом Сойчиних крил» у соло кларнета. Так починається ця драматична історія про кохання... Публіка опиняється у благодатних обіймах музичного розмаїття балету, наповненого лірико-драматичним мелосом, що витончено передає психологічний настрій сценічних героїв.
Для цього композитор майстерно використовує різноманітні інтонації: фольклорні форми, гуцульські мотиви, я б сказав, жанрові поєднання побутових танців - польки, вальсу, танго, мазурки. А для підсилення глибини переживань головної героїні балету - Манюсі, хореограф Георгій Ковтун, у її танці “вкраплює” a cappella виконання знаменитого солоспіву Анатолія Кос-Анатольського, на слова Івана Франка -“ Ой ти, дівчино, з горіха зерня” і народної пісні “Ой не світи, місяченьку”. Всі терни життєвих випробувань і поневірянь, що випали на долю Манюсі, калейдоскопічно проявляються в музичній драматургії композитора, який досить яскраво і зворушливо змальовує настрій героїні: спочатку закоханої, загадково обнадійливої, згодом розгубленої, розчарованої та, врешті, – з трагічною долею. Але “чарівне крило” Сойки ліричним лейтмотивом поступово воскрешає в душі Манюсі потребу летіти на крилах надії до рідного краю, до коханого Массіно...
Відродження балету “Сойчине крило” на сцені Київської опери – це благословенна творча лепта нашого колективу з нагоди 40-річчя пам’яті Анатолія Кос-Анатольського.
СПІВ ЯК “КРИК ДУШІ”
-У виставі органічно «вплелися» у дійство дуже відомий романс теж А. Кос-Анатольського «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», написаний на легендарний вірш Івана Франка, та українська народна пісня «Ой не світи, місяченьку». А чому ці твори лунають у запису Уляни Малиняк (учасниці телешоу «Х-фактор-4»), а не наживо, бо у вашому театрі прекрасних солістів не бракує?
- Тут виник один нюанс. Коли ми почули, як виконує романс Уляна Малиняк, то були вражені. Саме в її співі відчувається той трепет, біль розлуки, тривога... Щось таке проникливе, як у знаменитому романсі Миколи Лисенка на слова Генріха Гейне "Коли розлучаються двоє”…
У солоспіві Франка і Кос-Анатольського також відчувається той самий трепет. Цей романс дійсно органічно «вплетений» у нашу постановку. До речі, друга народна пісня “Ой не світи, місяченьку” викликала дискусію. Втім, Георгій Ковтун переконав, що, коли після бою з Самураєм лежить оплакуваний Манюсею, загиблий Юнак, ця пісня додає ще більшої трагедійності сюжету...
Виходячи з того, що жодна з прослуханих вокалісток не змогла передати наживо у своєму співі глибину болю закоханих, ми зупинились на фонограмі Уляни.
“МУЗИЧНУ РЕДАКЦІЮ Я ВИБУДОВУВАВ НА ОСНОВІ НОВОГО ЛІБРЕТО“
- Як вам працювалося з хореографом Георгієм Ковтуном? Чи доводилося підлаштовуватись під танцівників, змінюючи ритми музики “Сойчиного крила”?
- Перш за все, я хочу сказати, що наша прем’єра - це ще один яскравий доказ театральної доктрини, яку сповідує Петро Качанов, директор-художній керівник Київської опери – відродження нашої музичної спадщини. У новій музично-сценічній редакції Сойка представлена в досить розгорнутому образі, як окремий персонаж, чого не було у першій постановці. Георгій Ковтун трактує Сойку, як оберіг любові героїв ... Музичну редакцію я вибудовував на основі нового лібрето.
З маестро Ковтуном мені працювалося дуже легко, адже знаю його давно, ще з періоду роботи в Одеському оперному театрі. Мені завжди імпонувала його харизма, невгамовність творчої фантазії і темпоритм її музично-сценічного втілення. Це культовий майстер, за плечима якого сотні виняткових театрально-видовищних постановок по всьому світу.
- Ви, особисто, задоволені тим, якою вийшла прем’єра “Сойчиного крила”? Можливо, потрібно в афіші повідомляти глядачів, що це вистава для дорослих, або +16? Бо поширене піарне гасло театру у соцмережах: “Хочемо, щоб “Сойчине крило” замість “Лускунчика” стало доброю Різдвяною традицією та українською балетною класикою кожного Нового року” спантеличує публіку. Твір Петра Чайковського - це була казка, а “Сойчине крило” - драма про те, як важливо не втрачати кохання...
- Я вважаю, що треба делікатно змістити акценти. Ви маєте рацію. Нам не треба зациклюватися й проводити аналогії, вибудовувати антиподи щодо “Лускунчика”. Це окрема історія...Ми повинні відроджувати й репрезентувати своє національне мистецтво, цим самим відвойовувати театральні концертні зали світу.
Дійсно, “Сойчине крило” - це вистава для дорослих, а для молодших глядачів у репертуарі нашого театру достатньо цікавих вистав. Я задоволений, що нам вдалося знайти творчий тандем з Георгієм Ковтуном. Ми, всі служби театру, разом продуктивно попрацювали й бурхливі оплески глядачів – яскравий доказ нашого успіху.
- Пане Василю, поясніть, а що це за фінал балету, коли з’являється Сойка, а під її ногами... сидить дівчинка-дитина? - Я думаю, Георгій Ковтун подає це, як розповідь про подальшу долю пари возз’єднаних, Массіно і Манюсі. Сойка виступає не лише як оберіг кохання, а й благословляє на продовження роду.
“ЧИМАЛО МИТЦІВ, ЯКІ БУЛИ ОКРАСОЮ НАШОГО ТЕАТРУ, НИНІ ВИСТУПАЮТЬ НА ПРОВІДНИХ ОПЕРНИХ І ФІЛАРМОНІЧНИХ СЦЕНАХ НЕ ЛИШЕ УКРАЇНИ, А Й СВІТУ”
- Ще одне питання не про прем’єру, але про дуже важливе на сьогодні. Через повномасштабну війну багато творчих колективів зазнали втрат: одні виїхали за кордон, інші змінили професію і захищають, зі зброєю в руках, нашу державу. Склад оркестру Київської опери сильно змінився, бо балет практично оновився - десь 90 відсотків нові митці. А хор, солісти?
- Через війну у нас відбулася непередбачувана ротація кадрів творчого колективу. Той контингент артистів, котрий органічно влився в усі творчі цехи до 2022 року, на жаль, ми розгубили через повномасштабне вторгнення рашистів. Дехто з митців сім’ями виїхали за кордон. Деякі, з часом, робили спроби повернутися. Дехто воює... Через війну брак професіоналів відчуває не лише наш театр, а на жаль, всі творчі колективи України.
Наш театр – єдиний в Україні, – котрий не лише своєю назвою покликаний «серце віддавати дітям», самовіддано дбає про них, як про найбільше національне багатство України. А тому давно заслуговує на статус «Національний».
- А як же вам вдається тримати репертуар на високому рівні й презентували нові програми?
- Дуже важко. Це потребує великих творчих зусиль по всіх параметрах: і оркестру, і солістів, і балету, і хору. Чимало митців, які були окрасою нашого театру, нині виступають на провідних оперних і філармонічних сценах не лише України, а й світу. А тому й штат не повністю укомплектований. Тож рятуємо себе шляхом залучення артистів, які працюють за сумісництвом.
Викручуємось, як можемо, але тримаємося! Як говорить східне прислів'я; «На дні терпіння осідає золото». Головне, що нас тішить, це – наявність нової армії глядачів, що зростає, попри всі труднощі.
Автор: Тетяна Поліщук
Диригенти: Василь Василенко
Діячі мистецтв: Тетяна Поліщук
|